Вчу мову вже певний час, але не можу говорити!
Знайома ситуація?
Чому так стається? Причиною цього є перфекционізм, або страх зробити помилку.
Думаєте, прагнення бути найкращим у всьому – це добре? А от і ні. Ми боїмось помилок настільки, що цей страх блокує наші продуктивні навички, такі як говоріння і письмо.
Природа цього страху криється у вихованні, всі ми добре пам’ятаємо, як нас сварили батьки і вчителі за неідеально виконане завдання. “Що, четвірка? А могло би бути і п’ять”. “Трійка??? Ну то взагалі катастрофа”. З двійкою додому краще було не приходити, приб’ють.
От і маємо покоління перфекционістів. Чим же небезпечний перфекционізм? В першу чергу тим, що людина, яка патологічно боїться помилитись, краще не буде нічого робити взагалі, якщо вона не впевнена, що зможе виконати завдання на 100% правильно.
В мене була учениця з досить пристойним рівнем англійської, яка панічно боялась писати саме через страх зробити помилку, ми готувались до IELTS, і коли доходило до письма, учениця просто впадала в ступор, не виконувала завдання під усілякими відмовками.
Я бачила, що справа явно не у мовній некомпетентності, а у банальному синдромі відмінниці. Крок за кроком ми працювали над викоріненням цього страху, писали разом на заняттях, вчились помилятись, робити висновки і йти далі. Як наслідок, іспит здано, студентка отримала необхідний для її програми бал і вже навчається за кордоном.
Інший учень настільки боявся сказати щось не так, вжити неправильну граматичну форму, що взагалі не хотів говорити, або при першій же можливості переходив на рідну мову.
Що ж робити?
По перше, слід правильно розставити пріоритети. При говорінні на перших порах акцент має бути на fluency, а не не правильності, це допоможе зняти блок і почати спілкуватись іноземною мовою. Задача учня – будь-якими доступними йому способами донести мессидж, не переходячи на рідну мову. Викладачу слід утриматись від виправлення кожної помилки, дати учневі висловитись вільно, потім проаналізувати позитивні сторони відповіді, і тільки потім обговорити найбільш типові помилки. Такий же підхід підходить для роботи над письмом.
По друге, варто зрозуміти, що помилки – наші друзі, і без них неможливо чомусь навчитись в принципі. Вивчення мови, так само як і опанування будь-якої іншої навички, як то їзда на вєліку чи вміння ходити, відпрацьовується під час безпосереднього виконання дії шляхом спроб, падінь, синців і шишок. Чому, будучи дітьми, впавши, ми встаємо і робимо далі, а з віком ми схильні просто здатись після кількох невдач? Це все через перфекционізм, який змушує нас порівнювати себе з іншими чи з уявним ідеалом, нав’язаним нам кимось або вигаданим самостійно.
По третє, варто перестати себе сварити за найменші промахи, натомість взяти за звичку хвалити себе за те, що зроблено чи досягнуто. Погодьтеся, навіть якщо, на перший погляд, це досягнення не дуже значне, воно наближує вас до поставленої мети!
Чому ми допускаємо існування права на помилку в усіх, окрім себе, при будь-якій нагоді ставлячи під сумнів власні розумові здібності? Промовляючи до себе “Я тупий/а”, “ Я нічого не вмію”, “В мене не вийде”, “Це мені важко” ми власноруч програмуємо себе на невдачу. Скажіть собі “Я буду робити, і в мене все вийде”, “Я зробив завдання і я молодець”, “ Я помилився, але я зрозумів, як правильно, це супер!”.
І ще одне. Коли ми робимо помилку, ймовірність того, що ми будемо пам’ятати цей досвід і уникнемо її повторення в майбутньому, зростає в рази порівняно з тим, коли ми випадково підсвідомо щось зробили правильно і не зафіксували на цьому свою увагу. Тому помиляйтесь на здоров’я, радійте тому досвіду, який отримали завдяки помилкам, пам’ятайте, що прогресу без помилок не буває, а перфекіція досягається через багаторазові спроби і помилки!